Богдана Матіяш. Пісня Пісень. Презентація у Львові


 

Презентація

 

*

де живе світло світло живе ніде просто приходить

просто собі іде світить спокійно наша свіча на двох

падає листя спить безборонний мох в тиші сумирній

дощ безшелесно йде де живе світло світло живе ніде

                                                                       Богдана Матіяш

Advertisements

Ви будете як ми


Щоранку я прокидаюся, вмикаю комп’ютер і йду заварювати чай. Після чаю відкриваю FocusWriter, один з найпростіших текстових редакторів, що сприяє зосередженій роботі, вдягаю навушники з записом голосу струмка або дощу – і вирушаю в письмо. Я не перевіряю електронної пошти, не вмикаю мобільного телефона, взагалі не під’єднуюсь до Інтернету. Спокійне сіре тло, сині літери на моніторі, жодних сторонніх звуків знадвору. Вони, звичайно, є, ті звуки – двигуни і сигналізації авто, крики дикуватої, століттями не виховуваної юрби, моторошне виття дрелей і болгарок; але в моєму тихому й акуратному письмовому просторі для них не знаходиться місця й часу, вони – Ніщо, яке безуспішно намагається прорватися в буття і окупувати його. Безуспішно, принаймні, до тих пір, поки я не напишу 1000 слів.

 

Ми були, як ви; ви будете, як ми

 

Цей божественний Бах!


 

 

“Цей дивовижно божественний Бах! Ця свобода, яка приносить пощаду навіть ницому і грішному; через Баха розумієш і приймаєш Бога ліпше, ніж через усі блискучі і стрункі пояснення Кузанського; хоча проводити подібні аналогії неабияке, мабуть, глупство. Ритм і гармонія, барви і пахощі, смак свіжих осінніх яблук, налитих ущерть світлом і соком; який доречний, необхідний штрих до моєї Гри в Амстердам, — бо ж тамтешні собори, лінії каналів і сама бруківка просякнуті тишею і Бахом. Я давно там не був; і, читаючи у спогадах про Андрія Тарковського, що ностальгія переслідувала його ціле життя, я добре розумію, про яку саме тугу і про яку батьківщину йдеться; Тарковський так само був зачарований Бахом, старою Європою, тим, чого я не можу назвати одним словом. Білосніжні квіти, червоне вино у кришталевих келихах, сніг і каміння, легкість і свобода. Боже, де воно все? Чекає на мене після смерті на небі? Чи кличе з попереднього життя? Нічого не знаю, і це добре, тому що знати — зле, знати — гріх, знати — неволя. Ми неправильно читали книжки — ми хотіли якомога більше довідатися, дізнатися, насититися; а треба було читати і писати їх так, як ми слухаємо музику або співаємо; адже ми слухаємо музику не для того, щоб про щось довідатися, ми співаємо не для того, щоб про щось повідомити; слухаючи і виконуючи музику, ми граємо в найкращу, найшляхетнішу Гру, тобто безпосередньо виконуємо те, задля чого, можливо, нас створив Бог; принаймні так вважає серце”.
“Келія Чайної Троянди”