SYSTEM FAILURE або серце проти цифри


matrix

 

 

 

 

Моя цифрова бібліотека важить 10 з лишком ґіґ і поповнюється щодня. Якщо “Бгаґавадґіту” (не можу не скаламбурити: “Бгаґавадґіґу” ;)) в перекладі Б. Смирнова (приблизно 1 МБ) я читав і осмислював тиждень, скільки років треба, щоб прочитати оце все? довчити англійську? вивчити японську? вже не кажучи про навалу блоґів та інших онлайнових ресурсів, кожне з яких прагне випити твій зір і закусити твоїм часом…

Завдяки монстрові, який викладав у нашій школі математику, я з дитинства був переконаний, що математики – взагалі не люди і палко ненавидів їхній предмет; може, це було підсвідомим передчуттям, що рано чи пізно цифра уб’є літеру – так само, як той монстр занапастив моє дитинство.

“Скільки” – це питання математики. Мабуть, треба не так питати. Це математики і їхня бічна галузь, нейрофізіологи та програмісти, знають, скільки разів б’ється серце, побачивши знайомий нікнейм або аватарку, скільки знаків і бітів у сонеті Шекспіра або Зерова, скільки триває хорал Баха – і скільки він важить, записаний у форматі mp3.

Проте під час читання літери розчиняються, так само, як розчиняються ноти, коли дійсно слухаєш музику. І серце не рахує своїх ударів, розриваючись від любові. І те, що відбувається тоді, відбувається вже не в часі – необраховуване, непіддаване калькуляції і садистській статистиці. І тільки тоді ти в певному сенсі є, а це “є” – позачасове.

Тому, думаю я собі, оскільки “скільки” за певних обставин взагалі не існує, а отже, SYSTEM FAILURE, то нам нема куди особливо квапитися.

Гарного і зосередженого всім читання, бачення та слухання 🙂

Advertisements

25 thoughts on “SYSTEM FAILURE або серце проти цифри

  1. ого, ти тут виявляється постів на постив, а мовчав як партизан, чи то пак самурай з недовченою японською 🙂

    каламбурніше було б сказати “випити твій час і закусити твоїм зором” 🙂
    хоч з айпада середньох новизни для зору набагато простіше читати, ніж з паперу при поганому освітленні – сам мабуть знаєш, як в очах темніє

    а про математику – тобі просто сильно не пощастило з вчителем, якби пощастило, я переконана, ти б її кохав всім серцем своім, всіма мислями своїми, і тд (бррр, і звідки така богословська цитата вигулькнула), бо чиста математика – то суцільна калокагатія, а калькулятивність про яку ти пишеш – це наслідок метафізики і матеріалізму, який до чистої математики жодного стосунку не має, так само як твітер не має жодного стосунку до розмови десь під зорями…

    Я переконана, що пан Г. любив математику, але він сказав був щось типу що сутністю числа не є число. Той хто має досвід чи хоч би легкий присмак такої математики – той дійсно шарить, що воно таке…

    1. нам, самураям, математика ні до чого! для того, щоб випустити кишки ворогові або собі, рахувати взагалі не треба вміти 😉

      про Гайдеґґера і математику ти не помиляєшся; якраз у його сірого і безталанного учня Ґадамера недавно надибав згадку: “Талант Хайдеггера быстро принес свои плоды: у Риккерта он писал свою диссертацию по учению о суждении в психологизме, причем на экзамене дополнительными предметами у него были – не угадаете – математика и физика!”

      маєш рацію, мені просто не пощастило з тим учителем, але тепер уже пізно щось міняти…

      1. тю, Ґадамер як завжди зі своїми спрощенськими тарганами – чого це раптом не вгадаєте – кожному хто хоч трохи любив фізику і математику при читанні Гайдеґера чисто інтуїтивно відчувається фіз-мат, тільки не банальний, а той який бачить саму суть числа, формули і фізичного закону

        в наступному житті будеш вивчати математику зір? я тут перечитувала свої старі жж-повідомлення і знайшла придумане собою ж слово уранографія

        1. у мене з-поміж друзів найбільше цікавилися Гайдеґґером якраз теоретичні фізики.

          уранографія, гарно, пора засновувати факультет 🙂 ні, в наступному житті я першим ділом добре вивчу японську, самураям без неї ніяк 😉

          1. чекай, може ти японську ще в цьому вивчиш, якщо проживеш так довго і плідно як Г?
            тоді в наступному вона вже буде непотрібна – займатимешся математикою, фізикою, музикою, і санскритом, звичайно 😉

            1. ну, я буду старатися, бо так особливо нема чим займатися в цьому житті – окрім поливання квітів, звичайно 🙂
              так, санскрит! і теоретична фізика!

              1. шось я бачу музика тебе не зачіпила з мого списку, а вона, між іншим, якщо класична індійська – дуже добре йде в парі з санскритом 🙂

                1. нічого подібного! просто вони мені ВСІ подобаються, я не можу якусь одну вибрати; цілий вечір, між іншим, слухаю, бо там списочки, дай боже 🙂
                  а санскрит… так чекай, я ж іще не вмер! 😉

                  1. аааа, не починай про ще не вмер!!! 🙂
                    бо доведеться розказати тобі історію про мою нейну і той анегдот що “я ж іще не вмер”, а воно зовсім не так смішно буде тобі читати, як мені було згадувати

                    списочки дайбоже – це ти про мій плейлист? це ж я ще справді класичного (крім того альбому Дарбар) і інструментального навіть ще не давала…

                    1. так, про плейлист, бо я всі по черзі переслуховую 🙂

                      знаєш, дивне враження від цієї мелодики – чуєш уперше в житті, а наче вже знаєш; і якби прослухав разів зо три, то й сам би вмів це співати, ну, може, з якимись слов’янськими модифікаціями. так, наче зі звуковими архетипами зустрівся.
                      “не вмер” – бо ми ж домовились, що я санскрит у наступному втіленні вчити буду, а я ще теперішнє не завершив до ладу 🙂

                    2. нє-нє, я зрозуміла про вмер-не вмер – ти просто попав в тему анегдота, з якого ми в індії два тижні ржали – він досить непогано на англійську перекладається

                      я санскрит на наступне відклала, бо ж в тебе тут ще японська, а якщо навіть твій японський приятель каже, що постійно якісь нові слова відкриває, то я не думаю, що тебе стане часу ще й на санскрит, якщо ти продовжуватимеш японську :), тому й кажу, що краще добити японську в цьому, тоді в наступному ти вже будеш вільним для санскриту 🙂

                      Про мелодику – мабуть я по життю так гальмую в музиці, бо мені багато з цього і після двадцяти переслуховувань повторити складно 🙂

                      А про впізнаваність – може таке бути, що це тому, що я ж вибрала те, що мені найбільше до душі, там в них є такі речі, які я два місяці співала, і все одно мені мелодика ріднішою не стала – от спробуй в пошук marwa написати, і там послухай на приклад Vilayat Khan (шкода, великих вокальних майстрів там нема марви) – то цю марву ми навіть на сцені співали, і все одно я її ніяк не доганяю.

                      Або ще краще в цьому альбомі послухай її, це мій улюблений сародист:
                      http://mio.to/album/23-Classical_Hindustani_Instrumental/36859-My_Inspirations/#/album/23-Classical_Hindustani_Instrumental/36859-My_Inspirations/

                      а потім в тому самому альбомі малькаунс послухай – і тобі відразу якимось Китаєм запахне (принаймні мені малькаунс китаєм пахне, хоч я його, Китаю, ніколи і не нюхала)

                    3. ех, це вже після повернення з Келії, хіба, може, ще завтра зранку встигну перед від’їздом 😦

                      але дякую, дякую, обов’язково все переслухаю!

                      ну, і я передчував, що день таки Китаєм закінчиться 🙂 сьогодні уві сні одна кореянка сказала мені: згадай дві ріки Китаю; я пригадав Янцзи – а решту як відрізало; і можеш уявити, цілий день ходив, пригадуючи, аж доки ввечері не випірнула Хуанхе, Жовта ріка; тобто я мусив це сам пригадати, а не полізти в Ґуґля питати; ну, й от, перед сном мені таки запахло Китаєм! 😉

                    4. шо, твоя, та сама кореянка? що про її карі очі серед галактичного пилу були жарти?

                      малькаунс це клас, він, правда, здається не нічний, а якраз ранковий (тре перевірити, втім, ти ще трохи посидиш і буде в сам раз). зате дарбарі якраз опівнічна 🙂

                    5. так, я ще трошки посиджу – і вже можна буде починати слухати 😉
                      ні, не моя кореянка, інша, але зате українську мову знала 🙂 жарти! попили з Оксанкою моєї крові, скільки самі схотіли 🙂 особливо про провідницю було душевно 😉

                    6. та ну тебе, я ж вже вибачилася давно за ту незґрабну провідницю, яких подвигів мені доведеться навершити, щоб ти її забув? 🙂

                    7. ага, а мені червоніти за свій тупий жарт 🙂
                      тільки слимачки врятують, бо я якораз тут їх вже дві чи три години цмулю одне велике горня 🙂

                    8. смачного! 🙂
                      та ні, нормальний жарт, не переймайся, ти ж знаєш, що я Чандріці наперед усе простив на 100 000 майбутніх наших народжень 🙂
                      все, буду таки вкладатися, бо завтра маршрутка без мене поїде! добраніч – і галактичних снів упереміш із ірисами та півоніями!

                    9. на добраніч! тобі хай присниться як Яндзи в океан впадає 🙂 кореянка, якщо миролюбна, теж може в якомусь човні там бути 🙂

                    10. дякую! якщо будуть від неї ще якісь питання-завдання-тести, я тобі обов’язково повідомлю 🙂 але вже після повернення з Келії.

    1. Apocalypse 2.0 Now 🙂
      хоча я дещо інше мав на увазі: коли ми починаємо читати, поодинокі літери, з яких складається текст – і слова теж – щезають, утворюється безперервний потік смислу, який ми сприймаємо і будуємо одночасно; занурюючись у цей потік, ми втрачаємо відчуття часу. там є свої тонкощі з перебоями, що втручаються у потік – скажімо, друкарські помилки або зовнішні втручання (дзвінок у двері, дзвінок по телефону тощо), але загальна схема саме така. ми випадаємо з профанного повсякденного часу, який обраховують годинники, у принципово інакший, непіддаваний калькуляції, часопростір; те саме зі слуханням музики або переглядом фільму і т.д.

      1. то в мене таке було і до “цифри” коли читав 🙂 тепер складніше, бо все пливе одним потоком…

Коментарі закрито