Мова, сон і спека


 

Спека, поривчастий вітер, незатишність. Перед тим, як заснути, на світанку, довго уявляв собі ідеальну для мене погоду: обов’язково без сонця, з сірою мрякою, з високим сірим небом, м’яку і теплу, сутінкову; а якщо й сонце, то тільки передвечірнє, призахідне, з довгим навскісним червоним промінням у безвітряній тиші, у краплях роси або дощу, які міняться на тихих квітах і травах; жодного подмуху вітерця, стрункість і майже прозорість, витончена графіка. Всього кілька днів такої погоди трапляється на рік, навесні або восени, майже ніколи – влітку. Хочу туманів, які клубочаться над лугами, хочу прохолодної тиші.

SONY DSC

 

Натомість оця спекотлива марнота, що триває день у день, нагадує пекельний галас, стукіт, примарні голоси з телевізора, радіотрансляцію засідань Верховної Ради, що тривають удень і вночі. Спека – це абсурд, його добре відчував призабутий нині Альбер Камю, описавши у невеличкому романі «Сторонній»… Цей світ спеки створено для того, щоб відволікати тебе від себе; цей світ абсурду створено для того, щоб ти не встиг сотворитися. Спека як сон, як багатослівний монолог причинного депутата, що не дозволяє вставити жодного слова у відповідь, щось заперечити, спростувати; та й як ти будеш розмовляти з радіо, доводячи йому неслушність проголошуваних тверджень, переконуючи абсурд у тому, що він – абсурдний? Спека – як мова, в той час, коли найбільше хочеться мовчання.

Виходячи з того, що сон – це мова, а мова – це сон, цілком закономірно буде поставити питання отак: чи не тому мені сняться такі насичені óбразами сни, що тут я, по суті, безперервно перебуваю в мовчанні й самотності, в майже суцільному позакомунікативному середовищі? А відтак, мова постійно замикається на тому, що її і породжує – на моїй свідомості; немає розрядки свідомої спеки, немає відпруження прохолодного мовчання, написаної сторінки – не вистачає, щоб замовкнути сповна, а решта мов – чужі, вони приходять ззовні, з книжок або Інтернету, приходять – і не знаходять собі виходу, разом із моєю внутрішньою, рідною мовою. Спека – міжнародна; спека – поліглот.

Пишу про це і прагну зрозуміти не через бажання бачити кращі сни або й не бачити їх взагалі. Просто виникає здогад, що мова – це свого роду струм, енергія, і нею теж можна свідомо керувати, і нею треба керувати свідомо. Слова Христа про те, що молитися треба постійно. Тобто, постійно треба мовити. Але чи є молитва мовленням? Може, це синтезоване мовчання до Бога? Аскети на пустелі, перебуваючи в цілком безмовному і спекотному середовищі, говорять виключно словами молитви. Чи все-таки мовчать словами молитви? Безперервна Ісусова молитва, яку колись описував Селінджер. Безперервна мантра кришнаїтів, нескінченний ружанець католиків, методична молитва загалом. Адже можна припустити, що в процесі такої молитви свідомість очищується від мови, від брудної мови – або ж від закладеного в нас, наперед даного бажання говорити. Тобто, від бажання випромінювати спеку. Мовчальники – у християн і в індусів. Випромінюють прохолоду мовчання, стають святими мовчки. Слухаючи чужу мову, ми вбираємо чужу енергію, брудну або чисту. Говорячи самі, віддаємо свою енергію, може, її надлишок, кажучи при цьому: «стільки всього накопичилося на серці»; «виговорився – і легше стало».

Життєво необхідна циркуляція мови і постійне її очищення, подібно до того, як циркулює в нас кров і повітря. Молитва – очищення мови, очищення свідомості; не виключено, що внаслідок доброї молитви на звільнене від бруду, чисте місце, вливається свіжа енергія, свіжа духовна кров, одне слово – свіжа прохолода тиші; і тоді нові думки, нові слова, нова поведінка. І нові сни, звичайно.

Кожна книжка, кожен фільм, кожна картина, форум або сайт в Інтернеті – це записаний, зафіксований сон. І музика теж. Бувають гарні сни, бувають сни погані, бувають віщі і нікчемні, але принцип залишається той самий: це завжди мова, а мова – це сон і спека. Можливо, ми дійсно прокидаємося тільки тоді, коли мовчимо, але мовчимо по-справжньому, без думок і асоціацій, лише глибоко відчуваючи спогляданням. Скільки цих «можливо», «чи не тому…», «а що, як…» Перо бігає аркушем, я мовлю, продовжую мовити, а чи можливо засобами мови довідатися про безмовність, засобами сну та ілюзії – про не-сон і дійсність, не знаю. Мені здається, що глобальне потепління – це наслідок катастрофічно великого викиду непотрібних слів у ноосферу. І для того, щоб зменшити спеку, я мушу замовкнути першим.

Advertisements

2 Replies to “Мова, сон і спека”

  1. Не дарма іспанці і інші південні жителі сплять у спеку…

Коментарі закрито