Будь зі мною


Будь зі мною до ранку, тонкий сон,
лезо, що вени тне.
Віддзеркалена кров, одна на двох,
лице, на двох одне.

Будь зі мною до ранку, ласкаве дитя,
пошепки розказуй казки,
серед ночі, коли тане талії лід
і тугими стають соски.

І коли вибухає вологий вогонь,
спазматична чайко губ,
і коли накриває ніжний бог,
все одно ти зі мною будь.

Ранок дивиться, як ти бездонно спиш,
зацілована дотла, –
ієрогліф тіла, живий вірш
на аркуші простирадл.

Advertisements

Іриси і риси


iris

Прийдуть, як віщий сон, іриси сині,

торкнуться там, де риси навісні,

де ліній долі ніжне павутиння

заплуталось безбожно навесні.

 

І галактичний пил над головою,

і лон глибоких золотий пилок

відіб’ються солоною луною

закушених, мов губи, пелюсток,

 

і заполонять сад священні гами

роси, нанизаної на твоє ім’я,

так звабливо гойднеться під ногами

не в той бік заокруглена земля.

 

Але ти вже не раз цю чула притчу.

Іриси в’януть, вичахають сни,

і навскоси відходить електричка

в останній день безпутньої весни.

Напівуявна


Час допивати безпорадний чай,
час вилітати передсмертним совам.
Нам не побачити смарагдових очей
ламкої дівчинки із дощового Львова,

де ти заплетена у сецесійні сни,
де тінь твоя тонка і ентропійна,
і де покірно велетні слони
стають перед тобою на коліна,

бо так велить оголена рука,
бо це весняних змій диктує врода,
запаморочливо безмежна, як фрактал
премудрого єврея Мандельброта.

…Я прокидаюся. Я мушу бути там.
Я хочу задихатися тобою.
Беззвучно розсипаються міста,
зі снів будовані останньою любов’ю.

Die Hütte: одночасність


die-hutte

     Так якось дивно думати, що зараз, ось цієї миті, коли за вікном струмують потоки розкішного снігопаду, десь там, у горах Шварцвальду, в зимових сутінках, стоїть самотня хатина, die Hütte Гайдеґґера – одночасна зі мною, з моїм тутешнім перебуванням зими вдома.

     Якщо добре прислухатись, можна почути шерхіт снігу в темно-зелених лапах старих ялин, що стоять позаду die Hütte.

     Побудована в 1922 році, вона протягом усього життя філософа була надійним прихистком від усіляких – природних, політичних, життєвих – бур і катаклізмів. Саме тут писалися сторінки “Буття і часу”. Саме тут наполегливо пророблялися думки й питання, варті обдумування й зосередженої серйозності так, як, може, жодні інші думки та питання людського існування.

     “Коли глибокої зимової ночі довкола хатини лютує хуртовина з ненастанними поривами вітру і все засипано й заметено – ось тоді настає вищий час філософії. Тоді її питання повинні ставитись просто і істотно. Кожна думка – опрацьовуватись чітко й строго. Праця над мовною чеканкою схожа на протистояння ялин бурі”, – говорив Гайдеґґер в радіовиступі 30-х років.

     Така проста хатина, анітрохи не схожа на кічуваті архітектурні химери нинішніх і тутешніх скоробагатьків, які, власне, ніколи не є нашими сучасниками і співучасниками, ані, тим більше, співвітчизниками. Вони вічно спізнюються, надто ефемерні й тимчасові, незважаючи на всі їхні дуті статки й писки. Спізнюються бути. Не встигають бути. У них вічні проблеми з часом – а отже, з буттям.

     6х7 квадратних метрів. Акуратно складені під стіною рубанці – щоб можна було протопити, заварити чаю, загріти душу. Мені здається, там нема електрики. Може, гасова лампа? Сидіти в сутінках року, дивитись, як повільно падає сніг, слухати, як затято мовчать ялини, що пам’ятають  німецького філософа, який сам носив воду ось від цієї колонки і сам розпалював у грубі.

     Die Hütte, сама у горах Шварцвальду, істотність і самість, одночасна зі мною.